Практичний психолог ЗДО№295

  “Роки чудес”  – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини. Готовність дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.  Часто батьки, а іноді й вихователі, вважають основними показниками готовості до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання. Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який ст

  Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим усьому цьогонавчитися». Ні, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно рахували яблука. Це означає, що такі навички, як не дивно,– не головне у готовності дитини до школи. В інтелектуальному плані у дитини мають бути: певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися. Необхідні уміння долати труднощі та доводити розпочату справу до завершення. Важливі для успішного навчання й аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки та узагальнення. Першокласник легко вчитиметься, якщо він допитливий, уважний, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухати і виконувати не дуже привабливе завдання. Напрацьовувати усі ці навички слід щодня (ігри, ліплення, читання, спілкування), продовжуючи вдосконалювати їх протягом навчального року. Вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть ш

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих? Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо. Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення. Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка». Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється». І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – а

Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування. Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла. Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило — восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка. Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим. Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас. Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого

1. Не ображайтеся на дитину. Завжди залишайтеся в позиції дорослого і пам'ятайте, хто з вас у відповіді за ваші відносини. Відповідальність за відносини завжди за старшим. 2. Не ігноруйте дитину. Немає страшнішого покарання для неї, ніж ігнорування. Її начебто не існує. Це дуже страшно - не існувати. Так дитина не задумається про те, що вона робить не так. Ні. Вона взагалі в цій ситуації не здатна думати. Їй страшно. Багато дорослих людей, згадуючи ситуації зі свого дитинства, коли мама карала їх ігноруванням, говорять про те, що сприймали це як досить травмуючий досвід і описують свої почуття в той момент приблизно як «світ руйнується». Буває так, що відносини через це руйнуються і довіру повернути складно. Ігнор - це один з видів психологічного насильства. 3. Не знецінюйте почуття дитини. «Ну що ти плачеш через дурниці!». Це не дурниця. Була б дурниця, не плакала б. Допомагайте проживати почуття. Проговорюйте їх. «Ти засмучена, що зламалася іграшка. Тобі сумно і прикро. Давай обі